Давай з тобою поговоримо, любий...
Я сяду, як за́вжди , за похилений стіл.
Олівець в блідих пальцях, покусані губи.
Будеш каву ? Чайник ось-ось закипів.
Знову буде про неважливе розмова.
Про зажоване мною "нічого" до дір.
Бери, пий свою каву, бо захолоне.
А я поки плестиму скатертину зі слів.
Я цілована ранками, але не тобою,
І обпещена п'яною осінню в жовтні.
Я пірнула в душу твою з головою.
І обпеклась, бо там дощі ллють кислотні.
В мене все добре. Дякую, що не питав.
Так, я все ще досі бухаю, все ще палю.
Приємно, що ти в цей вечір мене не згадав.
Ні, що ти ?! Я тебе вже давно не люблю.
Не люблю, але з твоїм і́м'ям в вустах
Я засинаю, сплю, прокидаюсь й живу.
Я щаслива, неначе поранений птах.
З перебитим крилом далеко не полечу.
Я тебе вже давно не люблю.
Я за тобою
безтямно
палю.