Як би я малювала твій портрет…
Знову.
Мені б не вистачило простого олівця.
Не вистачило б всіх батькових сигарет,
найнатхненнішого слова
і допомоги Творця.
Справа в тому, що ти прекрасний.
А я талановита рівно настільки,
щоб передати зовнішність без помилок.
Тільки зовнішність, власне,
та якби не мої терплячість і стійкість,
взагалі, про мистецтво б позбулась думок.
Хочеш знати, що я бачу?
На небесах тебе намалювати легше,
ніж на аркуші.
На папері ніяк не зобразити твою вдачу,
а я, між іншим, зображатиму її вперше,
і мене не цікавить малюнок без душі.
Мені знадобляться всі небесні фарби,
особливо ранкові і вечірні:
золоті, рожеві та сині.
Ними можна окреслити твій характер.
Я бачу стовпи світла і трохи тіні,
щось між літом і осінню в чудовій долині.
Мені необхідні твої слова
для трансформації їх у образ,
для відтворення внутрішнього світу.
Поряд з візуалом завжди йде доріжка звукова
з твоїх фраз,
що зробили мене щасливою цього літа.
Моя уява дозволить закінчити портрет,
сказати щось про (наше спільне) майбутнє,
доторкнутися до Мрії.
Ти на одній з найкращих планет:
дивовижний та незабутній…
І ця історія гріє.
