Я не дивний став.
Забув, що таке біль.
На нього зараз зовсім не зважаю.
Я не п’єсу грав.
Ви чули мою ціль.
Та я її чомусь потроху забуваю.
То не стогін був.
То крик мої душі.
Який на волю виривається щоночі.
Я не тримаю
Те що маю у собі.
Щось не сподобалось я говорю все в очі.
До себе я на «ви».
До вас на «ти».
Ні! Не тому, що сам себе я поважаю.
Ти мою душу,
Я попрошу не трави.
Вона давно хворіє, а на що, не знаю.
А ліки є?
А є якийсь рецепт?
Банально так питати у мене.
Хочеш пораду дати?
Знай біль не мине.
Не мучся навіть голос надривати.
