Мені вас боляче любити,
В мені душа немов горить.
Мені судилося дружити,
Хоча обняти так кортить.
Розказати все відверто,
Без подвоха та брехні.
Хоча може і не варто,
Словами руйнувати дні.
Просто можна помовчати,
Очима розказавши все.
Поглядом неможливо збрехати,
Бо це душі твоїй лице.
Зорями у тиші милуватись,
Вдихаючи троянди аромат.
І від світу всього сховатись,
Від метушні своїх кімнат.
Із вами плакати й сміятись,
Розділяючи горе і біду.
Серед зірок вам не сховатись,
Бо навіть там я вас знайду.
За вами буду йти я слідом,
І слова ловити кожні ваші.
Є голос ваш душевним хлібом,
Я навіть крихти збиратиму упавші.
І непотрібні навіть поцілунки,
Коли за руку тримаю я вас.
А вам непотрібні подарунки,
І сотні тисячі прикрас.
Мені буває навіть смішно,
Коли ви скромну вдаєте.
Або коли вам страшно,
Ви так дивно кричите.
Я знаю назви квітів,
Що усмішку вашу же дарують.
І загадку шоколадних привітів,
Які відкритість вашу демонструють.
Ви найдивніша таємниця,
І найпрекрасніша із їх.
Що мені буває сниться,
У найдивніших снах моїх.
