В сучасності лише на лицях маски.
Не є емоції в людей глибокі
Настільки бридко бачити лиш сльози,
Що варто ставити на серце водостоки.
Говорите про почуття чиїсь лише тоді,
Коли не має власних.
Принижуєте честі молодих.
Ламаєте серця прекрасних.
-А ви скажіть мені.! Признайтесь чесно!
Ви колись кохали?!.
Кохали так, що аж кричав весь світ
коли у очі мовчки споглядали?..
Робили весну ви серед зими?
Плакали, будучи без парасолі під дощем
Робили щось коли вам не платили?
Сміялись коли був у серці щем?
Літали ви на місяць в небесах,
Пірнали в морські води сині?
Співали ви без підготовки, від душі…
Життю раділи, будучи на волосині?..
Це я не просто так сказав.
Я розповів щоб ви, хоч трішки зрозуміли!
Кохання має вічну силу молодих.
Будує зламане те, що колись творили
Я, з сотні душ почую одне - «так»?..
Чи це лиш шепіт сказаний в грозу…
–Невже, я той один, який кохав!
Скажіть хоч щось, я ж горло так собі перегризу!!!
Ну не мовчіть! Не опускайте очі!
Я вас благаю, люди, говоріть!..
Я від мовчання збожеволію в найближчі сроки…
Або хоч якусь музику ввімкніть!
Лише у ній шукаю я відраду.
Лиш музика вертає до життя.
Від музики я забуваю зраду.
І потрапляю в невідоме забуття.
