Самотня тиша...Небозорість ллється.
Мов ангел оперезаний сузірям,
Красунчик місяць між зірок сміється.
І сипле снігом з крил, неначе пірям.
Безмежність часу у шаленній стрімкості
Загубиться у бруді вязких будностей.
Духовна сірість,при душевній бідності.
Неперевершить зверхність людських сутностей.
А добре слово, що лунає щирістю.
І добрі вчинки,що вогнем аж гріють.
Повернуться в стократ не тільки милістю.
А й щось корисне в нас вдихнуть зуміють.
І сяйвопромені очей добром освячених,
Зіллються доброчинними потоками.
І в часогоні слів комусь присвячених,
В серцях залишаться зарубками глибокими.
Тож щиросердно відкидаючи взаємності.
Смакуючи пісенними напоями.
Наповнивши себе неначе ємкості.
Десь в глибині лишаємось ізгоями.
Мов огнезірно повернувшись з потаймиру.
Ввібравши в добросірі очі казку.
Даруєм людям посмішку всім щиру.
Любов і ніжність,доброту і ласку...
