Тиша... яка вона перед грозою. Така наповнена й німа Мовчання. Ти стоїш переді мною А небом насувається гроза Іще не бачив ти мене такою І я сама такою не була Ще мить і все наповниться водою Щемить натягнута між душами струна Все слабше хмари стримують потоки Все ближче спалахи і блискавичний струм Між нами стали люди, сни і роки Між нами тиша й незбагненний сум Тиша... яка вона перед грозою Така прозора і важка Весь Всесвіт у очах переді мною Перед тобою розпростерлася душа Мовчання. Але раптом - дотик. Один... І злива линула, а може то сльоза Тепер вже неважливо хто я, хто ти. Солоні опіки, обійми і гроза... ©Яруна (Ольга Тиховская),2013
ID: 543936 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 15.12.2014 13:12:45 © дата внесення змiн: 15.12.2014 13:12:45 автор: Ольга Тиховская (Яруна)
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie