|
Заплакана жінка сиділа за столом і тремтячими губами відраховувала сердечні краплі, що по одній поринали у склянку з водою:
-Не пущу, чуєш? Не пущу!
-Мамо, ну хто я не я?-прикривши своєю рукою руку матері, промовив Олесь,-я збиратися...
-Олесю, синку,хіба я для війни тебе народила? Ось, був би батько живий, він би тебе нарозумив.Жінка випила краплі,
поклала склянку на стіл і зупинила погляд на синові,-Не йди, благаю. Ти ж у мене один. А якщо...,-жінка зупинилася на мить, наче завмерла,-навіть
допустити боюсь такі думки, а якщо з тобою щось станеться? Я ж не переживу!-заплакала.
-Мамо, ну ти ж розумієш, що далі так не може бути?
-Не розумію!-перервала криком слова сина ,-не розумію,за кого і за що ти йдеш у те пекло? Ще не загоїлись рани з Майдану і ти знову під кулі?
Ти мене у гріб заганяєш, без ножа ріжеш! Був би батько живий,
він зумів би тебе переконати, що не варто...
-Що не варто, мамо? А що, сховатися тут у теплій хаті і сидіти біля тебе, чекати, коли все само собою минеться? Чекати, що хтось за мене все зробить, і заживемо?
А батько б мене зрозумів, він сам пройшов війну і помер як герой.
-Як герой,-похитала головою мати,-як герой. І загинув також як герой. Ось де його геройство, на цвинтарі! Не пушу!!!
Жінка перегородила сину шлях, впала на коліна, а потім зімліло бухнулась на підлогу.
-Мамо, мамо, ти що? Ось побачиш, все буде добре.
Жінка привідкрила повіки і глянула на сина:
-Я ж онуків хотіла, я весілля твого чекала, а ти на війну.
-Мамо, буде й весілля, і онуків повна хата, все буде. Потім...
Син допоміг матері підвестися і посадив у крісло:
-Ось ти кажеш одружуватись. А ти бачиш мамо, як ми живемо? Ні роботи,
ні квартири, куди мені привести дружину? В нашу однокумнатну, в ці облуплені стіни? Де ж ті онуки будуть жити? Що я їм дам?
А скільки таких як я, молодих без майбутнього? Скільки нас таких,мамо? Та пів України нас таких. За те і йдемо, щоб діти жили
краще нас.
Олесь складав у рюкзак все необхідне: білизна, теплі речі, аптечка. Ніби все.
-Ось тут, мамо, трохи грошей, на перший час тобі вистарчить, а там і я повернуся. Не плач, я телефонуватиму, все добре буде,-посміхнувся Олесь, поцілувавши
мати у щоку вийшов із дому.
Жінка сиділа біля вікна,терла червоні від сліз очі дивилася синові услід, силует якого помалу зникав удалині.
Тоді вона ще не знала, що бачить його востаннє...
11/01/2015
Н.Хаммоуда
ID:
550590
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.01.2015 10:30:26
© дата внесення змiн: 28.08.2015 15:10:10
автор: Наталя Хаммоуда
Вкажіть причину вашої скарги
|
Так хочеться, щоби він повернувся, нехай пораненим, але живим!... Є ж приклади, коли за проханням читачів переписувався фінал... 
