Зникає сонце в сірих хмарах,
А в слід за ним й проміння тепле,
Чорніє небо мов у чарах,
І зверху дощ за душу щепле.
Мені ці краплю б'ють по серцю,
І повертають у минуле,
Минуле, що поклав за дверцю,
Минуле, що усі забули.
Та я і досі пам'ятаю,
Що принесла мені та злива,
Яка щомиті все зростала,
Й з дерев зривала стиглі сливи.
В слід за дощем зникаєш й ти,
Та дощ калюжі залишає,
Вони не висохнуть, не жди,
Їх принесла чорнюща хмара.
