Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Володимир Туленко: Лина Костенко Берестечко Часть 13, 14 - ВІРШ

logo
Володимир Туленко: Лина Костенко Берестечко Часть 13, 14 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Лина Костенко Берестечко Часть 13, 14

Лина Костенко «Берестечко»
Часть 13,14

… А ДАЛИ ЛИ ПРЕД СМЕРТЬЮ ЕЙ КРЕСТ ПОЦЕЛОВАТЬ?
Иль рассудили, коль Гелена – прошмандовка,
За тыщу вёрст её паскуду прикопать
От кладбища и мест святых в сторонке.

Ленивая, и склонная к разврату.
И мачеха Тимошику и брату.
И, как змея, она зелЕна,
Моя Гелена… моя Гелена! 
          Иль не любил тебя, моя родная?
          Ты нищая! Теперь я понимаю.
          Хотя б немного постыдилась ты.
          Исчадье ада и духовной пустоты.
Пусть не святая, пусть не недорога,
Но не шалавою же бать?
А ты же хвойда так убога,
И гетманшей тебе не быть!

Должна бы в доме быть хранительницей чести.
Когда везде порядок, мне и чёрт не брат!
Но, вот собрались три порока вместе:
Обман, с ним подлость и разврат.

Досталось ли мне от неё судилище?
Ещё и ты меня сумела обмануть.
У каждого должно быть то пристанище,
Где б мог душой и от измен он от дохнуть!

КАК ЛОШАДЬ ДИКУЮ ТЕБЯ Б ВЗНУЗДАТЬ,
А не пылинки у тебя сдувать.
А ты  - мерзавка, поздно осознал…
Я оскорблен. Посмешищем я стал.

Иль от безделия твоё сердечко чёрствым стало?
Тебя прельщали статуэтки и меха…
А также почести, которых было мало,
Интриги Вавилонские… и надобность греха.

КАК В РОЛЬ ВОШЛА, ХМЕЛЬНОЮ КРОВЬЮ НАПИЛАСЬ.
Фортуну гонором пугала. И, вот грешить быстрей взялась.

Ходила словно королева,
Но вмиг менялся милый лик.
Когда сомненью дала повод,
И подозренья час возник.
             Шляхетным ты гордилась родом,
             И, чтоб свести меня с ума,
             Ты девственною становилась.
             Мне говоря ни «нет», ни «да».
«Любимым» называли губы,
«Иди скорей» - шло от колен…
Что говорила ты паскуда?
Дитя пороков и измен?!
          Ты, как невзнузданная лошадь,
          Несла в ночи Богдану страсть.
          И без тебя мне лишь осталось
          Воспоминанья вспомнить всласть…
А ПОБЕДА БЫЛО С НАМИ!
Верим в неё зримо.
От Молдовы до Варшавы,
А потом до Крыма!
Говорю ей 
- Будь здорова!
А потом, не плач же.
В конце – Пани гетманова,
Смотри, не дурачься!
              А она к коню прильнула,
              Говорит – О, Боже!
              Чтоб налево я взглянула?
              Быть того не может!
Верил ей. Мне приходилось
Вот тогда замолкнуть.
А следовало мою милую
В комнате захлопнуть!

А КАК ЖЕ ТОТ, КЕМ ТЫ БОГДАНА ЗАМЕНЯЛА?
Такая краля. Венчана жена.
И чей подстилкой ты на время стала?
Иль притворилась праведной? Не ведаешь сама!
        Дворецкий из него был самый классный.
        Сладкоголосый соловей… В лакействе – асс!
        Его слова, пожалуй, доводили до экстаза.
        Как мух на сладкое манило каждый раз.
Слизняк липучий в златом вытканной ливрее.
Холуйчик бледненький, прижившийся при мне.
Гетманской панночке он был всего милее,
Сей херувимчик, что болтался на коне.

Ещё любил поплакать об Отчизне.
Залез мне в душу. Ну, а я
Назначил гетманом гарбузов,
Коров и птиц… Ну и бабья.
           Как сладкий мёд всегда был липким.
           И, как ручей, не утихал.
           Подумал – Ну, пусть фиерит здесь.
           Такому ведь не до греха!?
Но, разв ты одна тому причина?
Иль лишь в тебе весь вавилонський блуд?
И разве сможет сам мужчина
Сам возгореть? Ты подожгла всё тут!

ГНИЛЬ, ГАДОСТЬ И СОБАЧЬЯ ТЕЧКА…
Распятый богом данный дар.
Как высохшая летом речка.
Где благочестия алтарь?

Ты где? Ты где? Где затерялась?
Но не могу забыть тебя я…
Ещё пока в душе осталась.
Душа уныло дотлевает. 
          Сижу здесь, уперев кулак в колено,
          Ищу в горилке жизни суть.
          И разгорается моя калина,
          Которую за гробом понесут.

ДА, ГРЕШЕН Я И ЭТО НЕ СКРЫВАЮ!
Вселился бес в ребро, я, как дурак.
Забыл детей. Теперь я это понимаю,
Слюною изошёл весь… полный мрак!

Мне женщина привиделась, не скорою. 
Что выше лизоблюдства, выше войн.
Любил я многих… Счастлив был лишь с тою,
Что уж на небесах… Пусть тучкой проплывёт.
Все восхищались – Рыжая какая!
Всё будет дальше у Богдана чётко.
После неё другие, вам признаюсь,
Лишь, как вода, в сравненьи с доброй водкой!

Был в походах голоден,
Женских ласок жаждал.
Сторонился, я не скрою
Проститутки каждой.
              Как заночую я в корчме,
              Вмиг рядышком девица.
              Но не даёт покоя мне 
              Гелена… Часто снится.

ЕЁ Я ВСПОМИНАЛ. КАК ДАР ЛЕЛЕЯЛ,
А тот ей всех милее стал,
Как крыса та, что всё украсть сумеет,
В казну по локоть руку запускал.
Он из породы тех, что если надо,
И совесть спрячут глубже под манжет.
Хиляк и чахлик. Гнида, мразь и падло!
На голове причёска – левержет.
Подъехал к пани на кривой кобыле.
К деньгам поближе… и обвил, как уж.
А я в боях. Теперь жалею сильно, 
Что ключ доверил ей… Ну а кому ж?

НЕ ПРИЕЗЖАЛ ТАЙКОМ. ПРЕДУПРЕЖДАЛ ВСЕХ,
Поймать их в гречке не старался я.
Об этом и не думал. Иль не верил?
Но я не опускался до вранья.
          Я слал гонцов, летящих словно ветер.
          И в письмах я такого написал!
          Когда же сам спешил к единственной на свете,
         За три версты до дома конь мой ржал.
Искать любовника? Такого не престало!
Себя так унижая опускать?
Или мне горестей и битв по жизни мало?
Чтобы ещё мужчин вокруг искать?
         Ты притворялась. Было, как обычно.
         А я не знал, как это понимать.
         Колдунья старая, ни слова не сказав мне,
         На печь холодную полезла засыпать!
 Как ни крути, тебе святым не быть.
Ведь смогу люди воровство раскрыть!
Поют теперь романсы
Козацкие финансы.
А сердце разрывает болью.
Доверие моё забыто.
Его, истолковав фривольно,
Как свиньи пойло пили из корыта!
Ты в душу вылила помои,
И кров ушку мою испила.
Гори в аду всё ваше кодло
Измен, обманов и поступков подлых!

Но, водкою понять зальюсь я.
И пьяным спать опять ложусь я…
Не в Субботове живу, а в Паволочи
А КОНЬ ЛЕТИТ ГАЛОПОМ ДНЁМ И НОЧЬЮ… 

А ЗАВТРА УТРО ВНОВЬ ОПЯТЬ НАСТУПИТ
И на ходу мой конь лететь галопом будет.
Дайте люди алое мне полотенце,
Вытру буйну голову, душу вытру, сердце!


*****

Костенко Ліна. «Берестечко»
Частина 13,14

…ЧИ ВИ Ж ЇЙ ХОЧ ПЕРЕД СМЕРТЮ
                    ДАЛИ ПОЦІЛУВАТИ ХРЕСТ?
Чи сповідалась,
              як честь жоночу процвиндрила?
Та було ж її прикопати за тисячу верст
від святого християнського цвинтаря!
Оту перелюбницю,
ту лайдачку,
синів моїх ненависну мачуху.
Оту гадюку, змію зелену!
Мою Гелену… мою Гелену…
ЧИ Я Ж НЕ ЛЮБИВ ТЕБЕ, МОЯ РІДНА?
А в тебе ж вірності як у шелягу срібла.
Було б шануватись, моя замороко,
хоч для годиться, про людське око.
Хай не святенниця, недоторка,
а так шалатися в глупу ніч! —
Ти ж не якась там хльорка,
самій гетьманші не подоба-річ.
Ти ж мала буть хранителькою честі.
Як в домі чисто, й чорт мені не брат.
Душа ж і так стоїть на перехресті
усіх обманів, підступів і зрад.
То ще й від тебе лжа і осудовище?
То ще і ти обманюєш мене?!
Десь має ж бути в світі пристановище,
де в серце жодне стерво не вджиґне!
БУЛО Б ТЕБЕ УЗЯТИ НА ЗАНУЗД.
Та я ж би вмер за твою сльозу
А ти ж то, ласки моєї замість,
таку ганебу, таку мерзу!
Чи мож' тобі серце з нудоти сплюскло?
Бо що ти знала? Шовки та люстро
Та златоглави, та води колонські
Та різні мислі свої вавилонські
…ВНАТУРИЛАСЬ, ВИКОБЄЦАЛА,
                        ХМІЛЬНОЮ КРОВ'Ю НАЛИЛАСЬ.
фортуну гонором хвицала, грудьми гріховно нап'ялась.
Ходила, наче королева.
                     А як мінилася в лиці,
коли сорочка перкалева згорала в мене у руці!
Шляхтянка пишна і лукава,
                        щоб я достоту скаженів,
тремкою цнотою лякала,
                     то скаже: мій,
            то скаже: ні!
В гарячці губ, в нестямі тіла,
В шалу розчахнутих колін
які слова ти шепотіла
шовковим голосом своїм!
Як незагнуздана лошиця
      несла крізь ніч мою жагу.
Та я ж без тебе тут лишився
      як пожарище на снігу!..
А КОЛИ МИ ВИРУШАЛИ,
не було нам стриму,
до Молдови, до Варшави
чи ізнов до Криму, —
Кажу: — Будь мені здорова!
Кажу: — Не журися.
Кажу: — Пані гетьманова,
ти ж мені дивися!

А вона мені, о Боже! —
до стремен припала:
— Коли я тут що абощо,
то щоб я пропала!
Чума б тебе зачумила,
мусив замовкати.
Чи мав тебе, моя мила,
в замки замикати?
А ТОЙ ЖЕ, ТОЙ,
             КОГО СОБІ З'ЄДНАЛА?!
Така красуня, вінчана жона!
Чи вже себе й за устілку не мала, —
чим уподобавсь, смуток тебе зна.
Дворецький з нього — перша кляса.
Солодкомовний, у лакействі — зух.
Його слова б у мисочку — маляса,
у спеку можна вивестися з мух.
Липучий равл в золоченій лівреї,
блідий холуй, драглистий від сидні,
моєї пані ниці емпіреї, —
він так доповз, не втримавсь на коні.
А ще любив закинуть про ойчизну.
Закрався в душу якось. Недарма ж
Лишив на нього птаство й рогатизну,
льохи із ренським, саджавку і саж.
Все поважав маєтне й маєстатне.
Така порода, вутла і плоха.
Я ж думав так:
             як до меча нездатне,
то певно ж і нездольне до гріха.
Чи, може, ти одна тому причина?
Чи, може, це в тобі той вавилонський блуд,
що ти їх всіх підпалюєш очима,
як хтива іскра, кинута на трут!
ГИДЬ. ГАДЮШНИК. СОБАЧА ТІЧКА.
Збагнітований Божий дар.
Де ж ти, дівонько, красна чічко?
Де ж ти, жоно, чистий олтар?
Де ж ти, де ж ти?
                Щось довго йдеш ти.
Сивий волос почав укидатися.
Дотліває душа до решти.
А куди ж від себе податися?
От, сиджу, кулаки в коліна.
Уздріваю в горілці суть.
Счервеніла уже калина,
Що за гробом моїм понесуть…

ГРІШНИК Я, НІДЕ ПРАВДИ ДІТИ.
Був женило, джиґун, не послідній таки бабодур,
Може, й десь полишив самосійні діти.
Та й не молод уже. А укліпився в голову дур.
Приманячилась жінка
                  Над всею цією різнею,
над блюзнірствами світу — святиня моя сливе
Я кохав не одну А щасливий був тільки з нею
Не чіпайте її. Вона мені в хмарах пливе.
Хтось казав: та вона ж у тебе руда
Ох як жар! Та й краси ж гордовитої
Після неї кожна — як прісна вода
після оковитої.
А бувало ж в походах —
      зголоднію
      Ой да
як захочеться жінки,
      аж тісно мені в кунтуші.
Бо похід то похід.
      А підвернеться, гляну — хвойда.
Так і верне з душі.
Або й просто жіноцтво.
      Ночівля яка чи корчма.
Не одна й молодиця
        ласкава була до мене.
Сідло в головах, під боком кошма.
А сон присниться — Гелена.
Я ЗГАДУВАВ ЇЇ. Я ЖИВ ТИМ КОЖНИМ МЕНТОМ.
Беріг в душі як найдорожчий скарб.
А він ходив в каптані з позументом,
В казну по лікоть руку запускав.
Меткий панок, із тих, що не погребують.
Воно запхне і совість за манжет.
Таке нікчемне — кидик, сухоребрик,
ще й зачіска ненаська — левержет.
Улестив пані, спритний на підмову.
Нагледів гроші і звивавсь як вуж.
А я в походах. І ключі від схову
довірив гетьмановій, а кому ж?
НЕ ПРИЇЖДЖАВ УПОТЕМКУ, УПОТАЙ,
аби вночі заскочити обох.
Про це й не думав. Поки віриш, поти й
  душа не піде в жебри до тривог.
Я слав гінців наввипередки часу.
щоб у письмі такого наверзти!
А коли я крізь ніч до тебе мчався —
мій кінь іржав уже за три версти!
Дубові двері розхряпнем стояли.
Любив тебе, не вміючи звикать.
То чи ж мені, упитому боями,
мущинський дух по запічках шукать?!
А ти була…
         Така була, як завше
Лиш не доглупав я у чому річ:
стара віщунка, й слова не сказавши
полізла спати на холодку піч.
А ВСЕ Ж РОЗКРИЛОСЯ НА КРАДІЖЦІ.
Сиділа правда в порожній діжці.
Казна козацька.
              Казна що?
Болить, що ти таке казна-що!
Болить, що отямився лиш допіру,
як з погорілля, як з-під золи.
Що ви удвох мою довіру,
як свині з жолоба, пили!
То що ж ти серце із мене вийняла?
Ти ж мені душу всю запомийнила!
Та будь воно прокляте, все ваше кодло,
всі ваші кубла і всі ваші кудли!
Та я нап'юся,
            та я заллюся,
та я на камені постелюся!
Та я ж не в Суботові,
                    я ж тут в Паволочі.
А КІНЬ ЛЕТИТЬ І ЛЕТИТЬ СВІТ ЗА ОЧІ…
А ЗАВТРА ЗНОВУ НАСТАНЕ РАНОК
Ой коню коню зелений тпру
Ох дайте люди мені утираник-
      багровий сором з лиця утру

ID:  564397
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 05.03.2015 11:36:58
© дата внесення змiн: 05.03.2015 11:36:58
автор: Володимир Туленко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (309)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: