присвячую Юлії Костюкевич
міняю мелодику
на відсутність звуку
в собі
наповненість темрявою
на їдку порожнечу
самотності
серед юрби
бо в ній найболючіше
відчувається
власна недоля
на незалежну втечу
до країв
безмежності
щоб відчути як волає
світ від болю
і як зорі гнояться
і падають
припиняючи бути
собою
іду до щастя
неймовірно крихкого
тендітного
ніжного
напрочуд вродливого
трішки божевільного
але такого рідного
такого мого
хоч і до крайнощів
до незбагненності
неземного
19 червня 2015
