(Майже поема)
Замість прологу
В суботу Він раптом вирішив
Із глини ліпити. І ось
Химерна посудина виросла…
Їй навіть імення далось.
І дихала в нім Його музика…
Від забавок Він утомивсь,
Тому й гартувати їй пузико
У ватрі своїй не спішивсь…
А глина із часом розм’якла, втомилась,
І форму змінила, й брехати навчилась…
І
Посудини різняться за призначенням:
В одних тримають мед, а в інших ні.
У першім, що з’явився на землі,
Тримали, кажуть, першокласні заздрощі…
ІІ
Бувають горщики для гро́шей.
Знайти такий – то справжній клад.
Він видається всім хорошим,
Хоча й цінується п’ятак,
Який він витратить не може,
А руки, що ховали гроші
У ньому ж, ті й беруть за так.
ІІІ
Порожній горщик теж не промах,
Він торохтить на всі лади,
Не спотикаючись на комах,
Та залишає черепки,
Бо котиться завжди з гори,
Не думаючи: «Що по тому?»
ІV
Посудина з водою в спеку –
То порятунок для душі.
В собі місти́ть прозору глеку –
Наука ціла. Залишить
Такий собі бажає кожен,
Але, на жаль, не часто може…
Замість епілогу
Який би глек не був собою,
Кінець в усіх лише один:
У землю повернутись знову,
Щоб стати порохом німим.
Проте одні живуть у віршах,
На полотні малюють інших.
Буває ж: час прийде котрогось –
Зметуть, як сміття, за поріг,
Перехрестившись («Слава Богу!»),
І забувають геть про них…
А глина із часом розм’якла, втомилась,
І форму змінила, й брехати навчилась… ой,Пташечко,все примітили...нічого не втаїлось від вашого пильного пташиного ока в саму точку клюнули
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
в саму точку клюнули 
дякую, Гостенько 
