Пекуче сонечко втомилось
І за крайнебо закотилось
Спочить за обрій.
Ото й мені в порі тій добрій
Спочити також є потреба.
І я пірнаю просто неба
В петровські ночі темно-сині
Голічерва в духмяне сіно.
Пірнаю нАвзнак, горілиць,
Ані боком, ані ниць.
Бо ниць не треба
Вночі лежати просто неба.
Бо ниць не видно ясні зорі,
Які в небесному простОрі,
Мов на казковому подвір*ї,
Позгуртувалися в сузір*я.
Отож , лежу і мої очі
Немов читають серед ночі
Під прохолоди ніжну ласку
Рясних зірок небесну казку.
Ось лине Лебідь мирним птахом.
Летить вікИ Чумацьким Шляхом.
Летить поважно темним небом,
Яскраво світиться Денебом.
Він - весь увага, бо праворуч
ПарИть Орел, полює здобич.
Це є хижак – загроза миру,
ПарИть і світить Альтаїром.
Та проти дій Орла трагічних
Існує гурт зірок ліричних.
Вони, задля безпеки миру,
З*єднались у сузір*я Ліра
І хижакові чинять спротив
Через свої ліричні ноти.
У Лірі ж, якби за стратега,
Яскраво сяє зірка Вега…
Мандрую далі в зорях неба:
Від Альтаїру до Денеба
Умовну лінію проводжу,
Затим до Веги переходжу.
Від Веги ж, альфа-зірки Ліри,
Прямую знов до Альтаїру.
Отак зірки оці примітні
Окреслюю в Трикутник Літній.
Окресливши, стуляю очі,
Бо вже за мить – кінець і ночі.
А треба ж дати час і снові.
Зі сном хай прИйдуть сили нОві,
Щоб аж до ночі від світанку
Зміг працювать без перестанку.
А потім ̶ знов духмяне сіно,
Знов ̶ зорі в небі темно-синім,
Знов ̶ прохолоди ніжна ласка
І знов ̶ зірОк небесна казка.
зорi не можуть не подобатись 
Добре!
