Ось, моя Україна! Дубово-калиновий край!
Скільки раз обіцяв, То ж дозволь до землі поклониться,
Я назавжди вернувся. З дороги напитися дай
З невичерпних джерел найсмачнішої в світі водиці.
Скільки років з тобою в розлуці боліла душа,
Серце часто ридало гіркими від болю сльозами,
Кожен рік був останнім. Такий він для кожного з нас,
Хто відправився щастя шукати чужими світами.
Тільки там, в далині, де усе, ніби й добре було,
Де робота, і дім, але рідної стріхи немає,
Снилось часто ночами, що йду босоногий селом,
І той день із дитинства ще й досі у сни повертає.
А сьогодні, нарешті, впаду ув обійми твої,
Окрім тебе нікого нема-ні онука, ні сина,
Бо життя свого кращі літа я віддав чужині,
Тільки душу одну я залишив своїй Батьківщині.
Зустрічай, Україно, вже нас не розлучить ніхто,
Бо тепер, як ніколи, за долю твою вболіваю,
Всі тривоги здолай і цвіти, що би там не було,
Найрідніший у світі, пшенично-барвінковий краю!
