Мабуть так шукати затишку
Вміє тільки вона
Переносячи за собою фотокартки моря
Кожного разу коли переїжджає
У пошуку нового спокою
А ще вона носить за собою старі фіранки
Колись дієвий ловець снів
І синю будку
Яка хоч і не допомогла політати в часі
Та все ж має в собі енергію щастя
Близькості
яка стала такою ж примарною
як вона зараз
Ще
Вона має давнього друга Піфагора
Який в цьому житті виступає старим вазоном
Свого захисника панду Адольфа
Дві валізи планів на майбутнє
Половину з яких ще можна тягнути
Бо перша валіза на колесах
А друга лише з однією ручкою
Тож прийдеться щось вирішувати
А шкода ж
Зрештою часом можна викликати таксі
Воно й повезе
Не кожного ж дня переїжджаєш в нове життя
Отак простуючи
Легко дивлячись вперед
Занадто часто повертаючи голову назад
Вона шукає нову оселю
Новий дім
Так давно не маючи старого
Вже й не пам’ятаючи
відчуття комфорту
Впевненості в тому
Що її десь чекають