Я знов пишу про осінь золотаву,
Це в котрий раз. Мені не буде гірше.
Інтриги, фальш. Сучасная забава.
А я не та, про кого пишуть вірші.
Людина звикла цінувать не тих,
На перше місце – зайвих, непотрібних.
Чого мовчиш? Чому тепер затих?
Сплітає жовтень павутиння срібне…
Самотність? Так. Свобода? Незалежність!
Чомусь від неї віє холодами.
Тримає звичка почуттів безмежність?
Шкідливо себе нищити роками.
Я закричала б ці чотири слова!
А сенс із цього? Буде тільки гірше.
Ніхто мою вже не почує мову,
Бо я не та, про кого пишуть вірші…
