якщо ти підеш колись до сповіді -- не розказуй про мене господу.
Все, що між нами відб́у́лося:
несміливі погляди, оберти на 3/4 краденого серця.
все це згусне в мені раптово і залишиться там живицею.
невідкладною ніжною втомою чи невдячною вбивцею.
і, якщо б я вже дуже хотіла, то все одно не зітреться.
ти не зітрешся. ти вже в мені зостанешся
млосним теплом по всій довжині спини
між лопатками. між видихів. поміж пальцями.
поміж втратою свідомості, віри та сили.
залишишся у мені, у кожних думках і дотиках
у кожній весні, у всіх її перших китицях
в задушних квартирах, в кишенях,
у тому, що було болісним
залишишся усім чим тільки можеш залишитись.
бо щоб се не стало: цунамі, торнадо чи поштовхи
попід земною корою чи поміж грудною клітиною
кожна наступна весна буде віяти острахом
до кожного чоловіка, що захоче мене щасливою-
зробити. чи наділити. чи, може, на себе помножити.
і все, що між нами відбу́лося тисне мені у пам'яті
силою в 100 атмосфер. то що ж я від тебе матиму?
окрім того, що світ цей скупий -- мене витіснить
з власних спогадів, з власних підземних вимислів.
з власного серця, з власних віршів і простору.
якщо ти підеш колись до сповіді --
не розказуй про мене
господу.
і, насамперед, при ній ніколи мене не згадуй.
все, що між вами було, хай і залишиться з нами.
плинність твого тепла і ранків п'янка волога.
живи у мені спокійно. на околицях мого слова.
