Не мали хат, садиб, зерна
Возили що було з собою
Лугами розступалася земля
Пiд скiфською важезною арбою.
Кохалися пiд небом, щоб зiрки
Росою напували на свiтанок
Йшли воювати, щоб життя
Заграло свiй останнiй танок.
З шаленством нищили всiх ворогiв
I з черепiв робили чашi
Хто б утiкти вiд них зумiв
Це були скiфи, предки нашi.