Сонце вмирає на Заході, і з промінням
Розтають його хтиві обличчя-Януси.
Заливає безчесні хмари ця кров осіння.
І пташки все цитують мелодію Штрауса.
Десь на Сході Сонце родиться у стражданнях,
У надто важливих вагомих потугах осені.
І, можливо, для нього ця мить – є останнє,
Що воно залишить по собі на неба просині.
Я ж умирала удень, коли Сонце в зеніті.
І розкидає на змарнілий ґрунт свої колючки.
_____
Розуміння своєї ваги* приходить в ті миті,
Коли запорошують душу жалобні думки.
*вагомості
06.11.15
..але потрібно жити далі. І ще не раз зустрічати і провожати сонце, як би йому було не байдуже на нас, що проходять стежками життя свій шлях. І птахи співають не тому, що ми їх слухаєм, а тому - що хочуть кохатися і ....жити. Хороший вірш
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам за Ваше сприйняття... дуже цінно 
