Поет завжди розкаже правду:
Легку, затоптану, лиху,
Не по за очі, не за славу,
За те, що місце їй - в рядку.
Вона деінде навіть з цукром,
У променевих кольорах,
Але частіше в правді – скрута,
Ще й перемножена на жах.
Вона подібна гострій голці,
Що притаїлася в мішку,
І з кожним словом, з кожним кроком,
Вона вже майже, майже тут.
І не зміняти на білети,
І не продати, наче сіль,
Рядок, народжений поетом –
Короткий усміх, вічна біль.
Ось так сестра розкаже брату,
А брат - товаришу тоді,
Поет, неси у маси правду,
Тягар цей тільки на тобі.
28-06-2015 В. Пригорницький
