Плаче свічка гірко, гірко, тане на очах,
Крапля за краплею стікає її маленьке життя,
Димок в"ється до небес, розчищає свій шлях
До раю, до Христа... ожива в устах молитва свята.
Пом"янемо колосок у дитячій руці,
Той Голодомор нашого українського народу...
Без сліз плакали очі й не текли по щоці
У матері за дитям... воно померло від голоду.
І не було вже сил, щось казати у простір,
Нема й кому, вимерло все село...й лободи не стало,
Тільки вовки виють, завивають від злості,
Каганець погас, складені долоні, життя розстало.
Як дим, полинули в небеса й людські душі,
Генетичні коди свого земного життя перекрив,
Залишивши Пам"ять горіння небайдужим...
Україна стала насторожі, шаблю враз загострив.
