ВІЙНА-ПРОЖЕРА.
Стара сиділа коло сивого вікна,
Втирала сльози почорнілими руками
З-під хустки пасмом вибивалась сивина,
Вуста молитву шепотіли над свічками.
Горіло їх в низенькій хаті цілих сім,
І кожна з них ридала за своїм героєм,
Всього за рік осиротів старої дім,
Забрала смерть усю родину за собою:
Трьох поховала, інший без вісти пропав,
Невістка з горя догоріла, наче свічка.
Війна-прожера, ось, хто в неї всіх забрав,
Що кілька днів у хату йшла погана звістка.
Стара молила Бога, щоб узяв її,
Взамін на сина, чи на любого онука,
Та Бог не чув. На що вій їй продовжив дні?
Щоб зараз серце розривалось від розпуки?
А вчора знову телеграма. Син й онук-
Останні два стебла відламані від неї,
В сухеньких грудях затихав сердечний стук,
Роздався крик. Здригнулись зорі над землею.
* * *
Понад селом засяяв зонцем новий день,
Могили свіжі серед цвинтару чорніли.
Червоним цвітом розридалася герань
На підвіконні, й вісім свічок миготіло.
Н.Хаммоуда.
28/12/2015р.
Обираю.
