Ти не питай, чи я тебе люблю,
Ти не бери мене в пітьмі за руку.
І кожен помах вій твоїх ловлю,
І погляд, що переростає в муку.
Ти не питай, чому вуста сумні,
Чому синиця завмира в печалі.
Я серце своє залишу на дні,
Воно не вміє у мені мовчати.
Ти бачив лиш усміхнену мене,
А я ж не відкривала свого смутку.
Усе, на жаль, коли-небудь мине.
Я знаю, у тобі шукаю порятунку.
Весна замріяна утоплена в війну,
Та кажуть, що сміливі мають щастя.
Якщо узагалі кохати – то лише одну,
Без меж, кордонів, правил і дистанцій.
Птахи розпачливо летять на схід,
І не важливо, чи настане ранок.
Гаряча долоня розтопить лід,
Я потім тишу розірве світанок.
Я розпач свій довірю журавлю,
Розпалю в серці ще жевріючу надію.
Ти не питай мене, чи я тебе люблю,
Бо я про це брехати не зумію.
Дякую. 
