Парус як біле крило,
в чистім високому небі.
Старість лягла на чоло
сіткою зморшок у тебе.
Вітер крило підіймає,
парус надривно тріпоче.
Серце-двигун калатає,
а зупинятись не хоче.
Вітер чужий з року в рік
гонить вітрило-крило.
Так непомітно вже вік
сплинув немов не було…
Вітер чужий, нетутешній
гонить вітрильник туди,
де вічно-білі черешні,
в інші, незнані світи.
Вітер із іншого світу
серце нестримно шматує,
ломить він віти як квіти
і заметіллю частує.
Тіні в шаленому танці
вічності пісню співають.
Ми для них нібито бранці,
бранців вони не кохають…
Білії шати вдягнемо,
шати прочан і друїдів,
і у безмежність ступнемо,
та це не пасок шахідів.
Здіймемо білі вітрила
і полетим ніби птахи –
вільні, легкі, сизокрилі,
не відчуваючи страху.
Линем над морем прозорим
волі назустріч п‘янкій,
небом ясним неозорим,
снивом із юності мрій.
Чайки готуйте, русини,
птахи-човни споряджайте!
Дружно напружуйте сили –
мрію-вітрило здіймайте!
Новій Вітчизні назустріч,
новому часу в обличчя!
Нова чекає нас зустріч.
В Царство Свободи,
у Вічність!
січень 2016
* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Біле крило“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633875
Мені подобається Ваша поезія.Твори Шона Маклеха надихають,я б сказала пробуджують глибини нашої свідомості
