|
Шлях до щастя – з перепон,
Так було, так є і буде.
Це реальність, а не сон,
Різними бувають люди.
Був один – і враз пішов,
Бо екзамени здавати,
Інший сам мене знайшов,
Тільки нудно дуже, правда
Нам обом тоді було.
Розквіт віку перехідний.
Іншого враз принесло,
Та його залишив вітер.
Ось новий не забарився,
Обіцяв він телефон,
Та кудись раптово дівся,
Наче це усе був сон.
Хтозна, що йому сказали,
Тільки він мені брехав:
Сто троянд наобіцявши,
Їх подарувати мав.
Потім зник – бо я погана,
Розкусила враз його –
Брехуняку, скотиняку,
Зло сховав він за добром.
Інший був зі мною ніжний,
Тільки не лише зі мною.
Не жонатий? Не заміжня!
Це було для нього грою.
Вшосте помилка з’явилась,
Та невже зустріла щастя?
Жаль, що звичка все вчинила:
Сам тютюн для нього краще.
І до того ж, живемо
В різних пунктах України.
Привітання на Різдво.
Прикро: більше не зустріну.
Сьоме диво – за розваги
Він чіплявсь, як за повітря.
Восьмий сум не прирівнявсь:
Мій район – це справжнє лихо.
«Приїжджай сама до мене,
Там ночами погуляєм».
Я втомилась! Мо’, не треба?
«Ні, нічого я не знаю!
Ти повинна завжди бути
Енергійна, без утоми,
Щоб коли завгодно, всюди
Разом бути, хоч удома».
З тріском дев’ять, наче гарний,
Тільки жаль, що любить клуби,
Про навчання забуває,
Про мої рожеві губи.
«Дайте лєнту, або фєну!»
Жаль, не зразу зрозуміла,
Як луна в ночі сирена.
Добре, я хоч не підсіла.
Був розумний хлопець інший,
А з лиця хоч пийте воду.
Тільки дуже він до дівчин…
Зберегти бажав свободу.
Обіцяв мені роками:
«Заживемо, будем разом…»
Правда, все було словами
І накрилось мідним тазом.
Він ні раз не доторкнувся,
І нічого не дарив,
Відмовляючи: «Забувся…
Це мого життя нарив!
Це ідея, перспектива…»
Що за нагла маячня?!
Я була в усьому винна,
Обійняла – винна я.
Це ж тепер усі побачать,
Враз почнуться і плітки.
Боже… Хай мені пробачить.
Я терпіла всі роки!..
Ту падлюку розкохала.
Кожен тиждень – інша дівка!
Не відразу я це взнала.
Дуже-дуже було гірко.
Завжди чула різні фрази:
«Я тебе вже не покину,
Жаль, не заплатила зразу.
Ти повинна двадцять гривень!»
Ось є другий варіант:
Щось мені наобіцяє,
Пригостити чимось там,
І на місяць десь зникає.
Третій варіант ще кращий:
Заплачу усе сама.
Він мені: «А це ще нащо?
В мене грошиків нема!»
Таємниця несказанна:
Він купив собі багато
Різних ласощів, взуття.
Чи потрібне вороття?
Я питаю: «Що, збрехав,
Мов грошей нема у тебе?»
«Я чотириста лиш мав.
Це ж копійки, а не небо…»
Геть усе забула потім,
Бо з’явилась протилежність:
Гарний, щирий і розумний,
Щедрий – загалом приємність.
Ідеал розбився вщент:
«Покажи-но праву ручку?»
Здивувалась на момент –
В нього золота каблучка…
Інша жінка. Все серйозно.
Я ж закохана без тями!
«Ты пойми, все слишком поздно».
Помінятись би місцями...
Випадків таких багато,
Та й усе не варто знати.
Я завжди знайду дорогу.
Незаміжня? Слава Богу!!!
ID:
638914
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.01.2016 23:56:38
© дата внесення змiн: 05.12.2020 16:43:48
автор: Ірина Морська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікавий вірш! 
