Ти оголював мої плечі, та більше душу.
Біля тебе я завжди була б голою.
Ти знав: не робитиму того, чого не мушу.
Ми жили у в`язниці, та надихáлись волею.
Ми зустрічали світанки, вночі не спавши.
Над нами стогнало прозоре небо.
Сузір`ями Всесвіту так і не ставши,
Ти розповів, що я тобі… Треба.
Я прочитала послання з твоєї стелі.
Вона розмальована моїм криком.
Все таке невагоме, неначе з пастелі.
Таке все яскраве, неначе з риком.
Знаєш, з тобою так терпко жити,
Що аж у руках і очах затремтіло.
Залишаюсь поруч. Не маю куди спішити.
Ти оголював мою душу- оголюй тіло.
Хвилююче чаклування
Рядок "Таке все яскраве, неначе з риком..." суперечить пастельним кольорам, може його змінити на щось тіпа "неначе радість мені накликав", або "неначе в космос мене покликав", чи інші варіанти?
Луноокая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, я просто хотіла тут зробити своєрідну антитезу) Не мала на увазі саме пастельні відтінки, а пастель як інструмент малювання)
