Десь пливуть хмарки,сяють зорі,заснув весь світ,
Блідолиций ліхтар із небес плаче, не спить.
На долонях земля, на землі кривавий слід,
Він не дише, непорушний, німий, лежить.
Він такий не один,
Сотні їх, тисячі, мільйон,
Він не дише.
Сльоза по щоці... мовчить.
Бачить вперше той страшний,вічний сон,
Навіки заснув, а душа його кричить.
25,27,19 - хто з них який,
Молоді, щирі, добрі і запальні.
За країну, за мир і за світ новИй,
За сім'ю - вкоротили дні.
А ті хмари пливуть,
Світ не чує лиха, біди,
Тільки хтось, ледве чутно ридає, порушує тишу.
Серце мами болить,
Та не може допомогти,
Не врятує - хто для неї життя залишив.
Закричить... і знов тиша,
Неначе й нема,
Ні емоцій, ні сліз, ні болі.
Та насправді зламало й немов би німа,
Скільки треба ще вбивчої волі?!
Він такий не один,
Сотні їх, тисячі, мільйон,
Він такий не один,
Чиє тіло наче руїни.
Це ж бо все найстрашніший, реальний сон,
Як вмирали найкращі сини України.
Так, назавжди вони - герої, кохані, сини.
Назавжди.
Посмертно.
І тихо,тихо... :
"Нащо гроші?
Ти рідну кровинку верни...
Бо ж ті гроші і так наробили лиха."
А світ спить...
В кожній хаті горить свіча,
Хтось не чує, мовчить, хтось плаче.
Недалеко рікою кров...
Печаль:
"І я більше тебе, рідний, не побачу."
ID:
641975
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 07.02.2016 14:35:56
© дата внесення змiн: 07.02.2016 18:14:25
автор: Світлана Глушко
Вкажіть причину вашої скарги
|