Чи слухав, ти тишу? За крок до весни, майже ідеальну, десь, біля опівночі. Собак не берем до уваги, вони ї ї складова, як який де заведе своє невдоволене зявкотіння, побурчить, побурчить тай замовкне.
А вона, густа, як мед, майже відчутна на дотик, просочена вологою, набухша, розлита на всі простори, ніби сьогодні самі темніші хмари спустились на землю,аби також насолодитись цим дивним станом природи.
Верби завмерли над, ще замерзлим ставом.У їх гіллі не в'ються гнізда і не співає жодна пташина, навіть півням, мабуть, ще зарано. Тихо в повітрі - не рояться димкою комарі, тихо на землі - не шелепає ні яка ні комашина, ні тварина. Не чути як росте трава, як лопаються бруньки на деревах і тільки вода, одноманітним, далеким шумом стікає під греблю, та і в тій одноманітності, якщо прислухатись, можна почути, як вода розмовляє з камінням, розповідаючи про свою довгу дорогу.
Ніч.Тиша.І скільки не загострюй слух - анішеберх. Ненав'язлива, проста, одноманітна, і я в ній, а вона в мені, і я насолоджуюсь ї ї чарами.І навіть легесенький дощик не порушує цієї ідилії, ба, навіть доповнює її, густо осідаючи на деревах,і у промінні одинокого ліхтаря, утворюючи дивне мереживо з гілля вишні і звисаючих крапель, ніби маленький Всесвіт, із одним сонцем і міріадами сяючих зірок, і туманностей навкруг.
Тиша... за мить до весни - ідеальна.
ID:
647454
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.02.2016 23:54:18
© дата внесення змiн: 06.05.2019 01:15:02
автор: олена гай
Вкажіть причину вашої скарги
|