Живу, наче цвіт, що чекає свою весну,
Розмружує в променях щастя тендітні вії...
Прозорі світанки обтрусять росу рясну,
Зів'яне журба - і в тиші зійде надія.
Дивлюся ув очі людям так просто я,
Дивлюся прямо, здається, питаю душу...
Нічого від вас не криє печаль моя,
А радість розділим навпіл... Спішити мушу.
Спішити треба:обтрушує вітер дні
Із древа життя мого під часу дощами.
Ще зовсім недавно раділо воно весні
І цвітом буяло,а нині - ряхтить плодами.
Я дітям своїм казала:робіть добро,
Не кайтеся потім - хай буде усе від серця.
Шануйтесь в людях:відступить вселенське зло,
А я вас люблю...Хай онукам оце вернеться.
Далека завжди була суєти суєт:
Не родять в саду моєму багатство й слава.
Та хтось нещодавно мовив: - А ти ж - поет...
- Я жінка, що свою душу звільня словами.
Дивлюся ув очі людям так просто я,
Дивлюся прямо, неначе читаю душу.
Нічого від вас не криє печаль моя,
А радість розділим навпіл. Спішити мушу...
