В мене є ще козирі, та вони всі залишаться у рукавах,
Я зробив все що міг аби перекрити свій шлях назад,
Аби не повертатись туди куди повертаєшся ти,
Якщо ти не розумієш, я тобі можу усе пояснити.
Давай розкинемо на пальцях, був я, він і ти,
Хай мене більше немає з тобою, але є всі вони,
Перемиваючи нам кістки, складають теорії і заговори,
Але я зробив все, аби вони перестали про нас говорити.
Я дав їм більше, ніж міг, я дав їм хліб, я дав їм води,
Хоча я і був самотній куди б ми разом усі не прийшли ,
Можна говорити про дружбу, можна говорити про втечу,
Але вкінці кінців, нас усіх змиє тією самою течією.
Я блукав й заблудився, чекав, будував нам мости,
Та натомість спалив все що міг в обіймах у самоти,
Час тече як вода, та і що я отримати міг у спадок?
Тільки спогади. До речі, про них тобі на останок.
Вибач мене за слова які я тобі наговорив,
Вибач за вчинки мої, але я до останнього вірив,
Що на цім кораблі, ми все ж зможемо кудись запливти,
Та насправді я потонув вже давно, як потонула і ти …
ID:
656936
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.04.2016 18:01:57
© дата внесення змiн: 06.04.2016 17:55:29
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|
