Сріблясті коси, дівоче звабливе тіло…
Чи то білопінний квіт на гінкій стеблині?
Метелики довгих вій підведе уміло -
В полоні її тенет ти ув"яз віднині.
Вона блекотОю отрУїть твою істоту,
Нап`єшся соку – і буде важке похмілля.
Вона все знає, відомо їй все достоту,
Ти вже не зможеш жити без того зілля!
І очі її – пусті льодяні озерця,
Ховають душу холодну під слоєм гриму…
Краса її – то омана, бо не від серця,
Вона павутинням тебе обплете незримо…
Її бутіки цікавлять, автомобілі,
Розкішні вілли, карати та діаманти!
Її не зігріти! Кохання слова безсилі!
Не можна глухому про музику розказати!
Вона з цинізмом в слова підливає яду,
І рухи її, і погляд, і стан – отрута!
Не йди від мене, бо їм`я моє – Кохана…
А злої звабниці вічне їм`я – Цикута!
25.05.2013
Дуже хороший вірш! Сильно, виразно, лірично, душевно, ніжно, проникливо, з мудрістю...
Дякую Вам щиро за таку творчість
Хай Вам і Вашим рідним щастить у всьому!..
В полоні її тенет їх тріпоче сотні -
Сліпих від жаги до зваби під шаром гриму...
Припасти до чаші яду спішать, голодні,
А потім - що буде... Хто їх сотворив такими?
дякую! 
