Зелені очі, вогняна коса
Холодний погляд, чарівна постава,
Розбите серце, а в душі – печаль
За тими днями, що уже ніколи не вернути.
***
Любила хлопця я красивого і молодого
Усю себе я віддала йому
Та цього було мало… Він пішов від мене,
Залишивши одну серед холодних днів
Тоді я відьмою безжальною зосталась.
Забувши все людське, почала мститись я.
Тоді вже Смерть подругою моєю стала,
А Тьма вселилася у розум мій.
Тоді і кров лилась ріками,
Тоді я чула тільки плач і сум людей…
Була я без душі і серця…
Робила все, щоб вижити самій.
Та ось одного разу, все на світі помінялось,
Коли побачила самотню сиротину я,
Була вона, немов той ангел з-під Небесся,
Вона розвіяла умить усе те зло, що не згасало у душі
Тоді я ту дівчину прихистила в себе,
І піклувалася про неї, мов про своє дитя
Вона мене змінила, засвітивши незгасимим сонцем
Розвіявши холодну темноту…
***
Так всі люди й помилятися усім властиво,
І кожен може по неправильному шляху йти.
Але потрібно сильним бути щоб ввесь світ змінити,
Та ще сильнішим – щоб змінить себе…
