А я,не хотячи, вступила в осінь,
Із літом розлучатись не збиравшись,
На босу ногу, не заплівши коси,
В коханні літу так і не признавшись
А я ,не боячись осіннініх чварів,
У вальсі золота,занурившись у нім,
Розкидала багрянцю дивних чарів
На крила листопадових вітрів
Купалась в золотій заграві листу ,
В обіймах променів останніх досхочу
І в лебединій пісні падолисту,
Я до тепер, не зупиняючись, лечу.
Зігрій мене, чаклунко жовтокоса,
У лють снігів холодних не пускай.
Я ж бо прийшла до тебе босим - боса,
Тож погостюю в тебе, трохи зачекай.
гарнесенькота образно та алегорійненько! 
