Нещодавно рідним домом тобі стала війна.
Ти говориш ""Привіт" і смієшся у трубку.
Ти говориш "не ний, все буде добре, мала",
Я люблю уночі в телефоні голос твій слухать.
Ти говориш "ху.йовий зв’язок, працює арта",
А я завмираю і щосил прислухаюсь.
Ти говориш "Спасибі, книжка і справді крута",
А я все ж таки караюсь, мучусь, і досі не каюсь.
З тобою колись мене звела боротьба,
пам’ятаю, тоді дослухалась до кожного слова.
Тоді ти казав, що я надто хороша й м’яка,
Тепер часто кажеш, що я надто жорстока.
Я знаю, що про екстреміста любиш мій вірш.
Може ти в ньому бачиш себе — я не знаю.
Я пишу про любов і війну, й вже не знаю що гірш.
Якось дивно звучить, але я за тобою скучаю.
Ти говориш "я не еду домой, там неху.й ловить",
Знаєш, я рада що ти мені тепер дзвониш.
Але,знаєш, щось завмирає й тривожно щемить,
Коли ти на зв’язок добу не виходиш.
Все ж буде добре, ти фартовий малий.
Головне, з новими силами стрічай кожен день.
Не забувай, і частенько до мене дзвони.
Тепер маєш свій вірш.
Чекаю в гості.
Олень.
