В росі світанковій весняне проміння
Блукає, блукає іще в напівсні.
Земля прокидається, тихе прозріння
Приходить у душу й мені.
У вікні
Ще сутінки бавляться з відблиском зір,
Ще морок блукає посланцем від ночі,
В світанок воскресший сьогодні повір,
Повір ти в усе, що собі напророчиш,
Не хочеш!
А сонце вже сходить за обрієм вічним,
З далеких світів виринає. В пітьмі
Вже правда свята вмить запалює свічі,
Постав же свічу ти сьогодні й мені,
Та ні!
Усе оживає, освячене часом,
Господь промовляє вустами небес,
А квітів в гаю жовтих, синіх так рясно,
Немов нереальних далеких чудес,
Воскрес!
Так ранок святий над землею пославсь,
Життя відродилось, новий настав вік,
Іди ж по життю, не зазнайсь, не прославсь,
Бо час пролетить, як журливий потік,
Бо Він так предрік!
Ти нас збережи у незримих очах,
Нам шлях покажи без обману,
І усмішку щиру Свою на устах
Комусь приклади до болючої рани,
Як сонце ранкове устане!
Ой,як гарно! 
Таке піднесення і така окриленість серця-чудово переданий стан душі і природи! 
