А я тобі давно не йму вже віри…
Пробач мене, що й не люблю уже.
Бо кожен колір твій для мене – сірий,
І день – не-день, і все своє – чуже…
Набігли хмари злою татарвою,
Збігає день все швидше до кінця.
Я не втечу від тебе! Навіть бою
Кривавого не дам тобі - вінця
І так ти маєш кольору багрянцю.
Хто ж я така, щоб тебе зупинить?
І тяжко так у грудях, як до танцю
Ти йдеш у першу вересневу мить.
Коли твої отруєні тенета
Від краю і до краю простягнеш,
Я відгорю своє, немов комета,
І випаду до центу тих пожеж,
Що ти завжди приносиш із собою…
Але ж тобі радіє ліс і лис!?
Лиш я не жду, вже втретє, і з журбою
Стрічаю кожен пожовтілий лист.
Мене болить й пече кудись під груди,
Наповнює печаллю простір мій
Цей перший день осінній, ця полуда –
Маленька смерть моїх ще літніх мрій.
30-31.08.2016
тут має бути ложка суму)
