Скільки днів осінніх промайнуло,
Ніч за ніччю через тебе я не сплю.
Ставлю ціль, що все погане йде в минуле,
А тепер я лиш тебе люблю!
Ти – спокій, тиша; ти – моя душа.
Не покидаєш тіло, як я і велю.
Та іноді з тобою їм, немов з ножа,
Але, не дивлячись на це, люблю…
І крок за кроком жовтизною йду,
А мої ноги кусає листя. Я ж терплю…
Ти десь ховаєшся, моя душа, та я знайду
Тебе… Бо лиш тебе люблю.
Хоча ти чиниш біль, моя утомо,
Та я нічого гірше не зроблю…
І все ж, чекатиму, як рік потому,
Скажу тобі, як я тебе люблю…
Я це кохання порівняю з піснею,
Яку весь час дорогою стелю…
І навіть у холодний час, зимою пізньою,
Як рік тому – я ще тебе люблю!
