***
Не вставай, я сама зачиню за собою двері,
Вітер виє у комин, як сивий, бездомний пес.
Ми себе віддали цій добі, одкровенням, ері…
Ніч беззоряна, тьмяна, лиш місяць, як срібний перст.
Що між нами лишилося? Осінь, сльоза, дороги,
Кілька реплік без змісту, фатальні, хиткі мости.
Заховався (дивака!)у ніч, від сльоти вологу,
Паперовий кораблик, що так й не навчивсь пливти.
Чи під силу піти, коли вітер січе у плечі?
Достобіса ілюзій, утримати мить – не зміг.
Вись боліла дощем і вчорашнім крилом лелечим...
Далі – сніг…
Чи під силу піти, коли вітер січе у плечі?
Достобіса ілюзій, утримати мить – не зміг.
Вись боліла дощем і вчорашнім крилом лелечим...
Далі – сніг…
ніби реальні почуття пережила, клас!
Далі - сніг...
Він на щастя - не вічний.
Перший промінь весняний
І сніг той водою стече.
Ну а поки
Готуємо душі до січня
Й не втрачаймо надію
На дружнє і сильне плече.
Гарно, хоча і трішки приречено... Але за кожним снігом знову буває весна! Тож з днем народження і всього самого найкращого! 
