СОЛДАТСЬКА МАТИ
В глибоких зморшках тонуть краплі поту,
Потерплі руки склала на колінах,
Одна їй залишилася турбота:
Живим із фронту дочекати сина.
Вже цілий рік з полону не вертає,
Та хто б сказав: живий, чи вже на правді?
І молиться щодня, і виглядає
І вірить, що повернеться, насправді.
А уві сні він їй так часто сниться:
То повернувся радісний зі школи,
То воду набирає із криниці,
Чи вдвох із батьком дров на зиму колять.
Вона й себе в них бачить молодою:
Де ще біда обличчя не зорала,
Спливлù роки, немов би за водою,
Вже старість підкрадається помалу.
Вогні Різдвяні миготять у вікнах,
Та зовсім не до радості старенькій.
Із дня на день чекає сина, бідна,
Вже чисто посивіла в горі, ненька.
2016, грудень.
Наталю, дуже хвилюючий вірш, підсилений прекрасними художніми засобами, зокрема:
Вона й себе в них бачить молодою:
Де ще біда обличчя не зорала,
Сплвилù роки, немов би за водою.
Виправте спливли
Щоб дочекалась!!! 
