покинуті діти
на розпутті чужих культур
посеред темних рівнин, де немає золотавого поля
де немає у дворах калини
де немає шумливих беріз
і помазаних затишних хат. отих із колискою. отих із люблячою матір'ю
що були їм обіцяні з дитинства
де є погано асфальтовані дороги і батогом виховані діти
де є порох
яким посипано тіла репресованих декадентів
чесних хліборобів
і доблесних солдат
яких теж життя колись затягло в нетрі
і там же їх і забуло
покинуті діти
що плачуть над меморіалами
і старанно вчитуються в прізвища всіх, кого б мала увіковічити війна
але лише покалічила
тих, кого вони ніколи не знали,
але простягають до них свої руки, хапаючи лиш повітря
підіймають до них свої очі
шукаючи там Христа
або мирного блакитного неба -
не знаходять.
покинуті діти
що ховають свої чесні очі, бо соромно бути справедливими
бо все життя їх вчать лише хитрощам і маневрованості, що так вдало в'їлися в особистісніть того покоління, яке вважається "правильним"
яке тільки тим і займається, що будує власні безлюдні острівки з височезними барикадами, де не відчутно сивого вітру, не видно палаючих вогнів
покинуті діти
що звикають дивитися на світ через вузеньку щіль незакритої коробки
що лілеють в своїй душі будівне почуття вселенської любові , яке постійно тримає їх за шию
і у найвідповідальніший момент здавлює
діти, що мали б бути щасливими
але щасливими тут бути не може ніхто
ні дурний, ні розумний
всім однакова доля
всім обов'язково нещасна
покинуті діти
що не знають, куди діти свій талант, як сховати крила і де сказати Слово
які все життя звикають бути такими як всі
і в них майже виходить
але рівно до того часу
доки Слово не вирветься із їх полум'яної душі
і далі запускається непопарвний процес страшного суспільного осуду, яке заганяє їх Слово в найвіддаленіший куток свідомості і там змушує його назавжди зогнити, перетворитися на отруту, що витравить з благородної душі останні краплини людяності, всепрощення й гуманізму.
покинуті діти
що мали б боротися із системою
а боряться лише із собою
