То каламутніє, то прояснюється небесна синь
Опадаючи прозорими пелюстками на землю,
Породжуючи тихі, спокійні думки
І розпалюючи до почуттів потребу.
Сутінь кидає тінь на розгалужені шляхи
Й розпалює внутрішнє, аби бачити крізь ночі темряву,
На ґрунтовій дорозі, я повсюди бачу попередників сліди
І вони ведуть, хоча вони уже далеко.
В ногах залишилось так мало сил,
Навколо підступно сумнів стягує тенета,
Дорожній пил жадібно вбирає піт,
І кожен звивистий підйом насильницьки збиває дихання.
Відкриває свою браму ніч
Брязкаючи замком, відлуння якого блукає степом,
Чутно той звук знов і знов
Світе, ти озиваєшся до мене так тепло.
