Малиновий промінь сліпої зими,
Освітить безмежну кімнату.
У ній ледве чутно останні думки ,
Життя віддає свою плату.
Лежить без емоцій якийсь чоловік,
Лице його майже застигло.
Годинник спішить спинити свій лік,
Щоб тіло упавши остигло.
Ще місяць востаннє балакає з ним,
Птахи прилетіли прощатись .
Із вікон сусідніх нікотиновий дим,
Душа ще не хоче віддатись.
Тяжіють повіки і тягне на сон,
В кімнату нарешті ввірвались .
Тільки вона не понизила тон,
Не дала найгіршому статись ...
Отямився знову,біля нього сумна
Та рада,що він дихає досі.
Любов огорнула,налила вина,
Заснули на холодній підлозі...
За вікном знову сніг,обліплює все,
І сонце що втомилось від року.
Нестримно шумить далеке шосе,
Вони сплять обійнявшись до боку....
