́́Інколи ми дивимось вперед
І не бачимо того, що під ногами.
Ось ти їдеш і твій велосипед
Потрапляє через це у ями.
Не кожен вибиравсь з подібних ям,
Вилучав урок з життя потрібний.
Не розраховував на когось, а все сам,
Любов не розмінюючи дрібно.
Гадали, ось, любов, на все життя –
Іноді хотілось просто вмерти.
Хоч до цілі йшли, мов в небуття,
Ми далі йшли, кохаючи уперто.
Душа – багато зламаних колес
(тут завжди палки ставились в колеса).
Минуле гналось, мов сусідський пес,
Хоч як ми не міняли ті адреси.
Години поглинатимуть мов вир,
Пропускаючи тебе крізь пальці.
Я не знаю… Просто так багато дір…
На серці латка ледве не на латці.
Дивитись треба іноді й вперед.
І не бачити того, що під ногами.
Сідаючи на свій велосипед,
Оминаючи глибокі ями.
Тобі набридли ці уроки із життя
І ти хочеш залишитися у ямі?
Хоч прийшов не до мети, а в небуття,
Це лиш початок, давай руку і йди з нами.
Тут надія на себе самого, знай.
Цей люд давно уже довіру втратив.
Хай кожен крок наступний – мов за край,
Хай кожен день неясний – наче свято.
