Знаєш, мала,колись все таки настане той час,
Коли ти лишишся на бездоріжжі зовсім сама.
Загостриться ніжний профіль, заллється сльозами анфас,
Застигне за шостим ребром і заніміє ліва рука.
Знаєш, мала, буде тяжко, коли ти зрозумієш,
Що всі твої друзі, як каже Жадан "згоріли немов комети":
Хтось в окопі сидить, за кимось ридаєш і скімлиш,
Хтось по судах, хтось на шконці, а хтось уже мертвий.
Сидиш вдома, мала, і думаєш коли настане твоя година.
Чи достатньо ти зробила за свої двадцять два ?
Чи все зробила, що ти задумала і що повинна ?
Чи точно все, що мала віддати, ти віддала ?
Чи все твоє, що потрібно, стало святою офірою?
Чи все розгубилось, і пилом припало далеко в душі,
Погоріло, згнило, тихенько, безслідно зотліло ?
Затихло у шумі холодних, осінніх дощів?
Ти знаєш, що тобі не важче з усіма твоїми проблемами,
Ніж всім іншим, хто теж хоче усе навколо змінити.
Твої друзі згорають хвостатими в небі кометами...
І ти боїшся, що можеш відсиріти і до кінця не догоріти...
Думаю, Ви дуже сильна особистість 
