В минулість кохання чужого упасти,
тужити за їхнім утраченим раєм,
надривним прощанням, жалями навзаєм
(у світі холоднім, залізнім, зубастім),
відчути обійми, які — без повторів,
того, що намріялось —знаєш — не буде,
залишиться фото, де вклинені люди —
такі недоречні, цілком випадкові.
Обіцянки й плани нічим не поможуть
зустрітися їм у наступному році,
дощі прошумлять у виткім водостоці,
і нарізно ночі спекотні знеможуть.
Все довшою буде затримка в посланнях,
народяться сумніви, перші образи,
любов, що у силі, помре не одразу,
пручається довго надія остання.
І буде боліти їм – молодо, яро,
так буде щеміти, як більше – ніколи.
...Чуже незагойне хапає за поли,
коли вже боліти своє перестало.
