Наснилося мені моє дитинство;
Яке провів я десь у глушині;
І старовинний ясень що раз-у-раз тріщав від вітру;
І тиха річка десь там вдалині...
І плин води нам не спинити;
Не спинимо і час, що тихо відраховує літа…
А часом хочеться зірвати цей стоп-кран;
Щоби спинити цю щасливу мить;
Зійти на станції «Щасливій»;
Пройтися по, давно, протоптаних стежках;
Обняти вже давно забутих друзів;
І просто розпитати про життя…
Зустріти перше там своє кохання;
Що здавалось тоді на все життя;
Та це все треба відпустити;
І зустрічатися лишень у снах...
