Блакитний голуб повертається додому вкотре,
Ніхто такого дива ще не бачив,
Красивий птах, його красива врода,
В зруйнованій будівлі плаче.
Ось так в реальності й на нас чекає,
Ми чистим серцем, наміром... з любов'ю,
А нас так просто... словом і вбиває,
Все те чого бажали, вириває з кров'ю.
А ми зневірені, зламані, розбиті,
Впускаємо у свій круг інших,
Й не усвідомлюючи тої миті,
Руйнуємо і їх світ ніжний.
Ми не варвари, ми не хотіли,
Не розуміємо як так стається,
Чому все те чого жадали і хотіли,
Немов кришталь перед ногами б'ється.
Ми жертви самих нас і наших дій
Ми у полоні власного бажання,
Ніхто ж не забирає наших мрій,
Та наші мрії знищуюють усе реальне.
