Мій єдиний, не дивись на мене, наче ти - безмежно закоханий.
Не варто вірити словам, які знають тільки брехню
Настане день і ми будемо бачити світ в єдиному кольорі
Живитись ілюзією марного почуття
Жити хвилиною і нарешті слухати це дурне серце, що вміє знати.
За мить до смерті лиш збагну, кого не варто було відпускати...
В думках я буду сумніватися, а чи потрібно йти тільки вперед?
Знаєш, мій рідний, не забудь, що люди теж вміють літати
Поза зоною чужих і неможливих меж...
І коли навчусь ходити боса по снігу, без холоду
Прийди, справдити, чи без тебе я досі ще дихаю
Уже стало зовсім не боляче, знай...
З криком та слізьми, просинаючись більше не вірити...
