Pedestrian
BY THOMAS LUX
https://www.poetryfoundation.org/poems/48484/pedestrian-56d229c358a66
Хиткий і непевний,
вимучений після важкої нічної роботи
в похоронній установі, де він наводив лоск на трупи,
одне з його імен - Стогін,
плечі похилені, навіть його волосся втомлене,
голодний, має пів буханки хліба
і перебирає в кишені дрібні
квасолини - ви зустрічаєте його.
На тисячах перехресть ви зустрічаєте його,
він виходить із підземки, виходить
із ваших грудей - це пронизливие видовище,
ви вдихаєте металеві випари.
Він боїться бути зламаним,
стати надто спритним у відокремленні
кількох останніх смужок м'яса
від курячого каркасу, бути зворушеним
чимось не меншим від Падіння Риму, бути зацикленим
на неможливості згадати про якусь втрату,
річницю якої він забув.... Ви зустрічаєте його,
знаєте, що його поразка, хоч і належна
та невідворотна, не є вашою, однак ваша також
належна і невідворотна: так багато поразок
химерних і незначних (як ілюстрація:
перший раз, коли ви пролежали без сну всю ніч,
чекаючи світанку - і були розчаровані), так багато
безнадійних утом заховано,
їхній засклілий погляд тупо втуплений всередину. - І все-таки ми всі
націлюємо наші біноклі на імлисті кучугури страху на горизонті
і мчимо до них на повних
парусах... Ви зустрічаєте його на перехрестях вулиць,
на автобусних станціях, на тупикових авеню,
що не ведуть ні до пекла,
ні від нього, ви зустрічаєте його
і з ним ви йдете.
