Кохана моя, пташеня!
Чому сумуєш? Чом мовчиш?
Я чую, як душа кричить,
Як сум волає та щодня.
Чому на небі ні хмаринки,
А чую дощ... душі твоєї.
Та розголос іде землею,
Про що шепчуться травинки?
Чому той розголос неправий
Тобі навіяв сум та роздум.
Чому розплетені знову коси,
Чому повірила в неправду?
Кохана моя, сум за хмари
Давно загнав твої думки.
Чому сумуєш? Може ти,
Не віриш в то, що є Стожари.
Що серед ночі, кожен раз
Серед зірок тебе шукаю.
Твій сум тім виблиском долаю
Та знову милуюся щораз.
Твоє обличчя, вії, брови,
Твої привабливі стегна,
Повір мені, що ти одна,
Хай не гримлять між нами громи.
